Заробітчанки
І залишають Україну матері,
Щоб сім'ю свою прогодувати.
Вони летять, неначе журавлі,
В чужі краї, щоб тяжко працювати.
Їм дуже часто сняться діточки,
Які благають їх, щоб повернулись,
Бо не повернуть гроші втрачені роки,
А сльози не дадуть, щоб посміхнулись.
Їм дуже часто сниться хата і село
І милі серцю рідні краєвиди,
Як важко заробляють тут оце добро,
Ніхто не знає і ніхто не види.
Подушка мокра інколи від сліз,
Здається раєм, там хатиночка убога,
Та пригадаєш, як в борги ти вліз,
І знов веде на чужину дорога.
Не бачили батько й мати, ні!
Що діточки їх вже давно повиростали.
Й неначе все у них в житті було,
Але любові так і не зазнали.
На старість ніжність, ласку і тепло
Батьки всі мріють від дітей діждати,
Але чи зможуть діточки їм дати те,
Чого самі так й не змогли пізнати.
І побиваються від болю матері,
О гроші, гроші, що ж ви наробили?
Достаток дарували ви сім'ї,
Та діточок своїх, чужими ви зробили.
{jcomments off}(Олександр Дрига)