Він і Вона
Він так її гарно співав,
Вона не любила пісні.
Він так її сильно кохав,
Вона його зовсім — «Ні».
Він підносив її до небес,
Вона перемішувала його з землею.
Він був для неї, як вірний пес,
Вона для нього була душею.
Він ладен був за неї життя віддати,
Вона помирала від туги.
Він так хотів розтопити,
Лід на серці своєї подруги.
Так не могло бути вічно,
Вона жила своїм життям, за його спиною,
Аж раптом прийшла Війна,
І стала для всіх бідою.
І він як, справжній мужчина,
Країну пішов захищати,
Та перед цим запитав кохану,
Чи буде вірно його чекати.
Не відповіла кохана,
Не обняла, несила.
Тільки глянула щиро в очі,
І голову свою опустила.
Вона відчувала свободу,
І їй хотілось кричати.
Та жодного після нього мужчину.
Не можна було й порівняти.
Він був для неї другом,
Він братом її був, сестрою.
Вона зрозуміла із сумом,
Що була із ним чужою.
Вона хотіла летіти,
До нього тепер на крилах.
Обняти його й цілувати,
Шепотіти, коханий, милий.
Вона не могла заснути
До ранку тієї ночі,
Їй привиджались повсюди,
Коханого милі очі.
А потім, вже їй сказали,
Якою страшною ціною,
Рятуючи своїх друзів,
Коханий загинув героєм.
Вона не хотіла жити,
Наповнювала все пустотою,
Як він міг він її залишити,
Одну, як билинку, вдовою.
Уже багато-багато років
На могилі у воїна свіжі квіти,
А поруч у чорному жінку
Тут можна завжди зустріти.
І чути її молитву,
І плач, і гірке зізнання.
Він був на цьому світі
Найбільшим її коханням.
(Олександр Дрига)