Історія в автобусі

 

Ще місто спало у ранковім сні
Ще тільки сонце піднімалось над горою

І пригадалася мені одна історія
Із болем, та із гіркотою

Автобус рухався вперед, ну ось зупинки, дві
Спішили люди на роботу
Хтось мріяв вже про новорічні свята
А хтось лише про вихідні

І ось в такий ранковий час
Усі побачили мужчину
Одітий в новий камуфляж
І осяйнуло: Це ж він стояв,
Боровся там за Батьківщину

Бабуся встала: Ти сідай синок,
Ми знаєм, що тобі вдалося пережити
Водій не запитав за гроші, за квиток
Йому напевне важко там служити

А він такий ще молодий
А груди сяють орденами
Стікали сльози по обличчю
У кожної дружини, жінки, мами

Ну а солдат розповідав
Який безстрашний він на сході
Що нині він вже командир
У ІІ роті, першім взводі

Та раптом щось він замовчав
Його знайомий у автобусі побачив
І дуже грізно запитав
Ну що моряк, кажи де ти морячив?

Де взяв ці гарні ордени?
І де купив медалі
Чому язик ти проковтнув
Чом не хвалишся далі?

Чи маєш право у формі цій святій
По світі білім цім ходити
Коли не бачив як наші воїни вмирають
Для того щоби ти міг жити

Коли у тебе не стріляв
Сепаратист із автомата
І ти не бачив, як горить село
І від гармати вмить зникає хата

Хто воював, той на показ
Свої не виставляє груди
І всім казати, що «герой»
Він теж повір не буде

Зніми негайно! Присягаюсь
Я сам тебе тут роздягну
Щоб не ганьбив ти справжнього солдата
І не брехав всім людям про війну

І на сидіння камуфляж
Поклав збентежений мужчина

А я подумав:
Ну, а скільки є таких
Ще псевдо воїнів у нас
Як ця принизлива людина.

Дрига Олександр

 

Додати коментар

Поділитись новиною з друзями:


Захисний код
Оновити

Top