Репортаж з ПЕРЕДОВОЇ ЛІНІЇ ЗАСТАВНІВСЬКОГО АНТИКОВІДНОГО ФРОНТУ

 
З 19 січня по 9 лютого я перебував на стаціонарному лікуванні у інфекційному відділенні Заставнівської ЦРЛ. Цей репортаж для тих, хто не вірить у існування Ковіду 19 і всіх, хто не хотів би на власному досвіді переконатися у підступній силі цієї хвороби.
ЧЕРВОНА ЗОНА (ЧЗ)!
Сторонню людину в цю зону не пропустять, бо це інший, незвичайний світ із своїми вимогами і законами. Сюди потрапляють ті, хто безпечно почувався «на волі». Хто щогодини чув про Ковід-19, але не реагував на загрозу захворювання, бо вважав, що все знає, а коронавірус — це десь далеко, його не стосується і тому обійде нас іншою дорогою… Постійні нагадування про заходи безпеки ми сприймали як надоїдливе повчання виховательки дитячого садочку. Щойно розпочинається телепередача про Ковід-19 — перемикаємо канали, мовляв, «задовбали»! Натомість шукаємо розважальні програми, на кшталт «Дизель» чи «Квартал», від яких точно ні користі, ні просвітку. Останнього, до речі, ми так надивилися, що нас і «зробили» як хотіли, а Ковід нас не цікавив, для багатьох і досі залишається не актуальною, чужою темою. А щоденна статистика? Так, лякала, але нічого не вчила. На жаль, і зараз не вчить.
Лише половина людей дотримуються правил карантину і то часто, як годиться. Але всі «безтурботні» захворіють одразу. Та, якщо людина часто наступає на одні й ті ж граблі, то на 5-10-й раз таки «наб’є гулю на лобі». А нинішня «гуля» — це Ковід, який б’є швидко, влучно і дуже боляче, особливо тих, хто має побічні хронічні захворювання. Скажіть, а хто їх нині не має? Навіть молодь страждає від багатьох недуг.
Все частіше чуємо церковні дзвони. Перепитуємо і дізнаємося, що відійшла у вічність ще одна молода людина, яка хворіла лише протягом тижня. Але і це не насторожує багатьох, бо це, мовляв, чужа біда. А той, хто помер, переконані, «купався» у ванні разом із «ковідником»…
Коронавірус, як найдосвідченіший диверсант проникає в тіло непомітно, щойно ви забудете про безпеку. Це, як у боксі, лише на долю секунди забув про захист і одержуєш нокаунтний удар. Лежить боксер на помості, свідомість втрачена, зіниці очей затуманені, конвульсивні рухи тіла свідчать про неадекватність… Суддя веде відлік і зупиняє бокс «Стоп! Нокаут» . Бокс — то трохи більше, ніж спорт. Це жорстоке побоїще, до якого спортсмени готуються роками. На жаль, ще з древніх часів бажання здорових не змінилося — «Хліба й видовищ!», тож діє й понині.
Та в боксі діють суворі правила, суддя стежить, щоб спортсмени не покалічили один одного. А при Ковіді суддів немає, і якщо самі ж не вступимо в ролі самоарбітра — ми приречені!
Багато людей ходять без масок, або ж лише на бороді «на зло кондуктору» чи на милість поліції, яка вже розпочала штрафувати за порушення правил карантину. Таке враження, що про ваше здоров’я повинен думати хтось інший, той що при владі, ще хтось, тільки не ви.
ГОСПОДИ, ХОЧУ ЖИТИ…
Безпечні і бідні, і багаті. Але недуга нікого не шкодує. Так, локдаун боляче вдарив по кишені підприємців, зменшив їхні доходи, отже, надходження до бюджету — економіка страждає. Але коли «дамоклів меч» паде на голову тих, хто протестує проти карантину, коли серце калатає 150 ударів за хвилину, а тиск і температура зашкалює, КТ (Комп’ютерна томографія) показує 50-75 % ураження легень, вміст кисню в крові (при нормі не менше 95%) опускається до критичної позначки близько 80%, мозок туманиться і спазми охоплюють всі органи тіла — забуваєш про бізнес, економіку і просиш Господа одне-єдине — ЖИТТЯ!
У песимізмі з’являється страх смерті, який лише погіршує ситуацію. Аналізуючи ситуацію, знаємо, що в районі померло багато молодих чоловіків. У жінок виробляється природна звичка самозахисту, адже вони дають життя, тому вони більш терплячі до болю і борються за життя до останньої хвилини. Чоловіки ж, здебільшого, панікери. Лише невеличке ускладнене дихання викликає в них панічний жах, відчуття наближення «дами з косою». Цей стан пригнічує мозок, знижує імунітет, нагнітає і примножує больові симптоми. Страх спазмами обіймає тіло, починаються судоми, які припиняють боротьбу захисної системи. Усе це йде від головного мозку, переповненого страхом, а не тим, що робити, вживати, як лікуватися.
ЕПІЦЕНТР «ЧЗ» АБО ПЕРЕСПІВ ПІВНИКІВ
Безтурботність із поверхневими діями із захисту самого себе ведуть у зону. Спочатку «перчить» у горлі, з’являється сухий кашель, потім поступово «росте» температура тіла, головні болі, відновлюються, або «нагадують» про себе старі хвороби, які зазвичай намагаємося перебороти самі, бо це ж, мовляв, не вперше. Коли ж до свідомості доходить, що «це» саме не пройде і попереднє самолікування не допоможе, звертаємося до лікарів. Чим раніше — тим краще! Але вже є, як є…
Мазки для аналізу на Ковід беруть не щоденно, але на другий день результат є. Чим раніше починається лікування, тим швидше і з меншими затратами можна перемогти хворобу. Мазки, аналізи — безплатно. Отже, діагноз підтверджено, додаткові аналізи — і ви у лікарняному ліжку в «червоній зоні». Вчора (на день ведення репортажу) прийшло «поповнення» — 11 хворих. Мовби влітку, з досвітку, ще до сходу сонця, з різних куточків відділення чути «переспів півників». Така асоціація сухого, надривного, з просвистами кашлю, який лунає з кожної палати, від чого в окремих надриваються не загоєні грижі чи післяопераційні шви.
Хто потрапив до зони, може вийти звідти тільки здоровим. Тож «зона» це 14 лікарняних палат, кожна — від 2, 3, 4, 5 до шести ліжок, загальною місткістю 36 ліжок. Половина палат зі старими ліжками, в другій половині — сучасні, універсальні, дуже зручні.
Є й допоміжні кімнати: кабінет завідувача відділенням, ординаторська, старшої медсестри, сестринські. Є затишний міні-церковний куточок, санітарна кімната, чоловіча і жіноча вбиральні, маніпуляційна, їдальня. Медперсонал — 27 працівників. Завідувачка, 2 лікарі, старша сестра працюють щоденно. Сестринський та молодший медичний персонал працює цілодобово в три зміни ( по 2 медсестри і 2 молодші медсестри). Зміни міняються о 9-й ранку. На другому поверсі обладнана «чиста зона», де зміна, що відпрацювала переодягається, звільнюючи себе від «спецодягу» (схожі на космічні скафандри). Лише тоді, дотримуючись всіх норм захисту, йдуть додому. Нова зміна — одягає своє «обмундирування», у якому буквально париться все тіло — розпочинає робочий день.
Своя «червона зона є і на фронті українсько-російської війни. Там щоденно стріляють, вбиваючи наших захисників. Це дико, але нині, у тилу від невидимого ворога гине більше, ніж на війні. Такі реалії.
ХТО Ж ВОНИ, НАШІ РЯТІВНИКИ?
Ті, хто не побоявся і не звільнився, хоча практично всі перехворіли ковідом, хто легкою, хто середньою, чи важкою формою. До речі, одна із медсестер вже близько 60 діб бореться з цією хворобою в обласній інфекційній лікарні. З 27 людей медичного персоналу, двоє — справжні козаки — молоді красені — медбрати. Надзвичайно позитивні, життєрадісні і веселі хлопці з Вікна і Ржавинців, оптимісти, котрі не дають нам падати духом. Вони пройшли серйозний медичний вишкіл, працювали на різних посадах і мають Божий дар лікувати людей. З любов’ю віддаються цій важкій справі. Медсестрички, працюють наче бджілки, цілий день на ногах. Вони порхають між палатами, з яких постійно лунають прохання про допомогу. На вільну розмову не мають жодної хвилини часу.
Є лікарі й медсестри в постійному контакті з хворими. Бо не доторкнувшись до голого тіла, не прослухавши шум легень та серця, не можливо дізнатися наш стан, тому небезпека чатує на них на кожному кроці.
Захист діє, але для того, аби хоч ледь відчути що це таке, поносіть півдня маску. Не лише важко дихати, але й болять «завушники» і дискомфорт такий, що словами важко передати. А якщо це дві маски, а зверху ще щиток і все тіло в спецкостюмі — паркому і незвичному. Гумові рукавиці на руках відпарюють шкіру так, що робляться рани, як після тривалого прання.
Червона зона справді, як передова лінія антиковідного фронту, тихого, невидимого, на якому проти нас діє підступний ворог. Хто переступив поріг зони, вважає, що вже врятований, що боротися немає потреби, а це і є головною помилкою, бо тут концентрація вірусу в повітрі — найбільша. За всіма понад 30-ма хворими медперсонал фізично не може встигнути, тому просять дотримуватися правил захисту. Одне ваше свідоме чи несвідоме грубо порушене правило і в палатах, і на коридорах (ходять без масок, чи коли нападає кашель — виходять з палати в коридор і надривистим кашлем розносять вірус), може повторно заразити тих, хто вже почав одужувати. І на наших медпрацівників — знову навантаження.
ЩО ЗНАЧИТЬ БУТИ ПІД «КИСНЕМ»?
А що значить бути «під одіялом»? Вам холодно і ви ховаєтесь під нього. Коли температура тіла піднімається і з’являється спрага — ви п’єте воду. Без їжі людина може жити понад місяць, без води — до тижня, а без повітря — кілька хвилин. Та коли легені уражені і лише якась частина їх «вибирає» кисень з повітря, кров густішає, стає темно червоною, подає до органів все менше кисню, тоді першим потерпає мозок, який реагує миттєво, потім «затискає» серце, з’являється «тупий» біль, задишка.
У інфекційному відділенні поняття бути «під киснем» лякає сторонніх невідомістю. А це означає, що біля кожного ліжка підведено кисень. Регулярна перевірка рівня кисню дає можливість його контролювати. У кого є недостатність — відкриває кран та дихає збагаченою сумішшю кисню. Аби знати вміст кисню в крові треба мати пульсометр, як і термометр для вимірювання температури тіла. Це два обов’язкові атрибути, напевно, не лише на період карантину, а на все подальше життя кожної родини. Цей невеличкий пристрій, вартістю від 0,5 до 1,5 тис.грн. підкаже який у людини стан легень. Замовити можна через Інтернет з доставкою «НП» за декілька днів. Я обрав приватника, який мене надурив, не повторіть моєї помилки, зверніться до «Розетки» або ж спецмагазину чи аптеки.
Лише тим у кого запущена хвороба і паніка блокує розум — рекомендовано бути більше під кисневою маскою, аж допоки не набридне. Ніхто не обмежує, але це не дуже добре, бо таким чином легені «розпіняться» до такої степені, що бажатимуть «дешевого» готового кисню і як наркоман вимагатимуть чергової дози. Все це загрожує поступовій атрофії легеневих м’язів. Власне як мускулатура всього тіла — мало задіяні м’язи слабнуть, малорухливість переводить людину у горизонтальний стан. Тоді розпочинається процес пасивного існування організму, при якому пропадає цікавість до життя. Зациклення свідомості на тому, що це вже даремна праця і людина наштовхує себе на фініш, а не на боротьбу за виживання.
ЛІКУВАННЯ — ТО САМОВІДДАНА ПРАЦЯ
Важко переносять хворобу не лише панікери, але й зневірені в можливість перемогти її. Статистика доводить, що лише декілька відсотків на ковідному рингу потерпіли поразку нокаутом.
Найбільша небезпека чатує на людей з надмірною вагою, з малорухливим способом життя, постійним відчуттям безпечності, достатку, благополуччя. Коли все навколо на «високому рівні» і раптом відступає на задній план, це важко усвідомити. Хвороба ділить світ буття на вчора і сьогодні. Вчора хотілося всього і побільше, а сьогодні лише одного — просто подихати на повні груди. При найхворобливішому стані все одно треба більше рухатися, ходити, робити легкі фізичні вправи. Кров не повинна застоюватися, а, циркулюючи тілом, виводити ковідних диверсантів на знищення.
Важливими є вправи для легень, яким нагадуємо і змушуємо працювати цей важливий орган. Та, мабуть, найважливіше — це, як мовиться, ввімкнути на повну потужність розум, який повинен діставати всі резерви організму на боротьбу з ковідом.
Кажуть, що розумні люди вчаться на помилках нерозумних. Бо ця категорія людей не злазить з «граблів», набиваючи гулі на власних лобах, бо в них розум не працює на самозахист. А пливти за течією — це шлях в один кінець. Лікування ковіду не легке і не дешеве. У лікарні дають протиковідні препарати, а решту треба купувати за власні кошти. Річ у тому, що Ковід поражає багато органів, в яких загострюються всі попередні хронічні захворювання, на лікування яких кошти на виділяються.
Тож порятунок хворого в Божій волі, у самовідданій праці медиків і у власних зусиллях. Бо лікарю важко без вашої підтримки. Дуже важко перемогти цю страшну і небезпечну недугу. Але ніколи не можна падати духом, бо ж скільки людей перемогли її!
Тож перше — оптимізм, друге — мобілізація всіх сил на боротьбу з коронавірусом, третє — безумовне і повне виконання правил карантину,
четверте — якщо є дуже близькі люди, але неадекватні, безтурботні, то їх не підпускайте до себе, бо принесуть вам додому «ковідасик»…
З ЧИМ ІТИ В ЧЕРВОНУ ЗОНУ?
1.Предмети гігієни: мило, зубна паста, щітка, для чоловіків засоби для гоління.
2.Два рушники. Обов’язково маленький, дитячий рушничок, в який будете кашляти, аби не розповсюджувати мікроби довкола себе.
3.Захисні медичні маски, не менше, ніж 5.
4.Антисептик. Щогодини, цілодобово медичні сестри обробляють поверхню антисептиками. Але… Понад 50 хворих по 10-15 разів ідуть у вбиральню і після кожного не обробиш, тому хворі повинні самі турбуватися про себе. Перепрошую за подробиці, але, якщо сісти на унітаз після хворого — зараження гарантоване (згадайте отруєння Навального). Найніжніші місця — шкіра проміжності. Тому унітаз щоразу потрібно обробляти антисептиком і протирати його, перед тим, як сісти — застелити паперовим рушником чи вологою серветкою. Після цього обов’язково мити руки гарячою водою з милом.
5.Ходити в гумових рукавичках, або щоразу при виході з палати, обробляти їх антисептиком.
6.Обов’язково мати свій персональний термометр. Температуру міряти часто і вести облік.
7. Мати ручку і зошит, в який записувати всі медичні показники, бо про це постійно запитуватиме лікар, хоча ці записи веде медсестра, хворий також повинен володіти ситуацією.
Показники:
— t — (норма 36,6),
— артеріальний тиск (АТ), різна за віком, але норма — 120 на 80,
— сатурація (вміст кисню в крові, норма від 95% і вище, а 80 — критичний стан,
— рівень кисню вимірює лікар і медсестра декілька разів на день,
8. Бажано мати свій прилад для вимірювання кисню в крові.
9.Любителям читати можна взяти книги, але навряд чи це бажання настане швидко.
10. Молодим власникам смартфонів, які не «вилазять» з Інтернету, не пливти за звичною течією і дивитися бойовики тощо. Для поліпшення загального стану — слухати легку класичну чи інструментальну музику з оглядом цікавих місць у різних країнах світу — цим відволікатиметеся від хвороби і водночас ваша душа і свідомість просвітляться, отримають позитивні емоції, що заохотить боротися з хворобою.
11Дотримання вимог лікаря! Без спільної праці оздоровлення затягується.
12. Чи не найважливіше, на чому вже зосереджував увагу, але повторюся: рухатися обов’язково, робити вправи на дихання не лише поверхнево, але й глибоко дихати.
13. Змінна білизна знадобиться на 5-6-й день, коли холодний, а потім гарячий піт (від t понад 39 градусів) «зрошуватиме» ваше тіло.
14. Кофта футболка чи сорочка — з широкими рукавами, бо вузький одяг зриватиме з руки катетер.
І НАСАМКІНЕЦЬ ПРО ГОЛОВНЕ — ПРО МЕДИКІВ
Незважаючи на те, що поверхнево торкався цієї теми, дозволю собі дещо повторити, а в дечому — зробити відкриття про наших рятівників…
Завідувачка інфекційним відділенням Шеремета Аліна Григорівна. Вона могла бути чудовим диктором відомих центральних телеканалів, бо її мова чітка, справжня українська літературна. До того ж, сама красива, елегантна, занадто тендітна, з чудовою пам’яттю і мелодійним тембром голосу, який заворожуюче сприймався би мільйонами телеглядачів.
Одна вона обрала медицину, взявши на ніжні, майже дівочі плечі важко ношу, бо погодилася на посаду завідувачки інфекційним відділенням, хоча дехто від цього просто відмовляється, інші звільняються з роботи.
Спочатку було нелегко, а вірилося занадто важко. Багато читала, вивчала із доступних джерел все що треба знати про лікування підступної хвороби. Та найважче стало, коли хворі почали поступати щохвилинно і більшість у важкому стані.
Палати заповнювалися вщент, навіть у їдальню занесли додаткові ліжка. Ще гірше стало тоді, коли почали хворіти медпрацівники і замість трьох змін заледве набиралося дві. Страх передався на родини медиків і вони благали звільнятися з роботи. Та впевненість, виваженість і оптимізм завідувачки передавався підлеглим і вони не відступили. Звикли до того, що добу потрібно бути в системі захисту. Спецодяг, подвійні маски, окуляри, прозорі щитки, гумові рукавички ковід «пробивав», бо контакт із хворими повинен бути більш ніж просто щільним. Зробити ін’єкцію, поставити крапельницю, прослухати серце, легені, можна лише доторкнувшись тіла.
Вона не зупинилася перед труднощами, об’єднала колектив сформований з медиків із всього району, без досвіду роботи з Ковідом, але з бажанням стати на спротив підступній хворобі. І вонга перемагає, хоча, на жаль є чимало і втрат.
Кажуть, що Ковід найкращий «діагност», бо він швидше за найсучаснішу апаратуру виявляє в організмі всі його найболючіші чи хворобливі органи і атакує їх.
Фахівці стверджують, що Ковід не страшний, а небезпечні наслідки його агресії, бо більшість померлих — від загострення супутніх болячок.
МОЗ рекомендує лікарям протокол-шаблон, за яким потрібно лікувати хворих. Але кожен людський організм — це неповторність, це всесвіт з багатьма дрібничками. Тому лікарі намагаються вибудовувати індивідуальну для кожного схему лікування. Завідувачка відділенням підкреслює: «Ми, медики, робимо все, що вміємо, знаємо, можемо, але без активної співучасті хворого, як єдиної команди — зробити це важко.
Про кожного, кожного медпрацівника є що писати. Але, щоб поспілкуватися з ними — потрібен вільний час, якого в них практично немає. Коли випадала хвилина, коли були поруч зі мною — я був не в тому стані, аби розмовляти. Якщо ж ставало трішки легше — вони поспішали до інших хворих, яких понад 50. Буквально бігають із крапельницями, уколами, таблетками, аби встигнути до кожного. Отже, всі — від найсильнішого лікаря — до найслабшої ланки — заслуговують великої вдячності, шани й поваги.
Їхні імена та прізвища повинні знати всі, бо вони щодень ризикують своїм життям. А нам варто більше цінувати їхню працю. Низько кланяємося вам, безцінні наші рятівники:
Аліна Шеремета, завідувачка відділенням, м.Заставна,
Марина Бузан, лікар-ординатор, м.Заставна,
Ірина Візнюк, лікар-ординатор, с.Южинець, Кіцманський район,
Світлана Пшегоцька, старша медсестра, м.Заставна,
Віталій Боднарюк, медбрат, с.Ржавинці,
Орися Візнюк, медсестра, с.Кулівці,
Ярослава Торська, медсестра, с.Кадубівці,
Марія Тарновецька, медсестра, с.Кадубівці,
Орися Нестерюк, медсестра с.Кадубівці,
Наталія Котик, медсестра, смт.Кострижівка,
Ірина Пшегоцька, медсестра, смт.Кострижівка,
Марія Вівчарук, медсестра с.Шишківці,
Ніна Руснак, медсестра, смт. Кострижівка,
Тетяна Палій, медсестра, с.Кулівці,
Наталія Коцюб, медсестра, с.Василів,
Костянтин Сімонов, медбрат, с.Кулівці,
Ольга Гунчак, медсестра, м.Заставна,
Оксана Козакова, сестра-господиня, м.Заставна,
Світлана Рудейчук, молодша медсестра, с.Кулівці,
Алла Насльська, молодша медсестра, м.Заставна,
Світлана Довбенчук, молодша медична сестра, с.Дорошівці,
Юлія Пилипко, молодша медсестра, с.Баламутівка,
Валерія Павельчук, молодша медсестра, м.Заставна,
Світлана Стасюк, молодша медсестра, м.Заставна,
Марія Петрушко, молодша медсестра, м.Заставна.
У відділенні розміщено 49 ліжок. Під’єднано 35 стаціонарних точок дотації кисню та 14 точок доступу кисню через кисневі концентратори, тобто абсолют но всі ліжка, на 100% забезпечені точками доступу кисню. Щодня пацієнтів обслуговує три цілодобових медсестринських пости та два цілодобових пости молодших медсестер. Лікарі відділення у вихідні також проводять обхід пацієнтів та коригують призначення.
P.S.Не наполягаю на вірність своїх суджень і висновків у цій публікації. Таке моє бачення з лікарняного ліжка у стані не кращому для життя і тим більше — до творчого, аналітичного опису подій.
Юрій КУШНІР, житель м.Заставна.



Ви не можете коментувати. Зареєструйтесь

Top