Мамо, хто обідив каштани?

Блоги

Якось прогулюючись вулицею Незалежності удвох із дитиною, чую запитання: «Мамо, а хто так обідив каштани?»

Дивлюся, спочатку не розуміючи, і знову чую такі дитячі роздуми: «Нащо дяді обрізали усі гілочки?

- Нащо покалічили дерева?

- Їм зараз боляче?

- Ці дерева вже вмерли?

- Їх уже не буде ніколи?»

Що відповісти на безліч цих запитань?

Підходимо удвох до одного із каштанів, і я показую декілька листочків, що де-не-де відростають на стовбурі дерева.

Кажу: «Це дерева так почистили, але вони потім, може, ще відростуть, бачиш листочки?»

На це дитина зауважує: «Листочків дуже мало. А де цвіт? Його вже не буде? »

Думаю, що відповісти і пригадую:

Цвітуть сади в Заставні

У травні навесні,

Каштани пишні й ставні

Засвічують вогні.

Вирує море біле

У хвилях пелюсток,

Вплела веснянка вміло

Свічки у свій вінок.

Рожеві й білі квіти

Заполонили все,

А легінь— теплий вітер

Їх аромат несе.

Містечко за ставами,

Найкраще на землі,

Заставнівські каштани

Нам рідні й дорогі.

 Це слова відомого і рідного нам «Заставнівського вальсу», який називають гімном нашого міста.

Але ми вже втратили цю неповторну красу і зараз робимо все для того, щоб ці слова залишилися тільки спомином.

Адже від нашої наполегливості, наших дій чи абсолютної байдужості, залежить не лише доля каштанів, але й майбутнє нашого рідного міста…

Бережімо весняний цвіт наших душ, адже коли ми нищимо дерева, то руйнуємо щось і в собі…