Вишита сорочка (вірш)

Вишивала матуся сорочку мені
Щоб вона зігрівала мене на війні

Вишивала, як небо голубими нитками
Щоб живим повернувся синочок до мами.

Вишивала, а сльози текли по лиці
Син питає:
Чом ти плачеш матусю признайся мені
Може скривдив тебе ненароком – пробач
Але більше не можу я чути твій плач.

Хай же висохнуть сльози
Я живий, я живу
Лиш тебе й Україну
Я найбільше люблю

У сорочці я буду неначе в броні
Нестрашні тепер кулі, ворожі мені

Нестрашний мені холод
Зігріває тепло твоїх рук
Перетерплю я голод
Відчуваю я серця матусений стук

Нестрашні мені більше КАТИ - вороги
Бо зі мною сорочка, бо зі мною є Ти
Я іду на війну, нене люба, прощай
Моя рідна Заставна! Буковинський мій край.

Я іду та з перемогою знов повернусь
Як колись повернувся героєм дідусь
Не загину в бою, не умру на війні
Бо в сорочці твоїй я немов у броні

На воротях матуся вклякла на коліна
На війну проводжає єдиного сина
І до Бога звертається із молитвами
Щоб живим повернувся синочок до рідної мами…

Дрига Олександр