На 68-му році життя раптово відійшла у вічність Звоздецька Таїсія Василівна

 

З глибоким сумом і печаллю Заставнівська волонтерська сотня сповіщає про втрати в своїх рядах. На 68-му році життя раптово відійшла у вічність наша бойова подруга Звоздецька Таісія Василівна, активна, безвідмовна, працелюбна і патріотична волонтерка, яка з перших днів війни на Донбасі влилася в ряди добровольців, добротворцівкотрі організували роботу по підтримці воїнів на передовій лінії фронту.

Вона народилася 21 січня 1953 року, в кубанських степах, які в давнину заселялися запорізькими козаками, де і сьогодні лунає українська мова, в станиці Новодонецькій, Веселківського району, Краснодарського краю, в сім’ї колгоспників. Хоча в паспорті вона була записана як росіянка, але кров козаків запорозьців передався їй по генах і до останніх днів, вона утверджувалася як українка, славна дочка свого народу.

Ще в дитинстві не боялася ніякої роботи, допомагала матері, яка працювала в колгоспній ланці і старшій сестрі, доярці колгоспної ферми. Після закінчення школи навчалася в профтехучилищі міста Таганрогу на електрозварника.Свою трудову діяльність розпочала там же, на комбайновому заводі «Россельмаш», але романтика комсомольських будов покликала її на північ, в місто Тюмень, звідкіля будувалася залізна дорога до станції Сургут-Нижньовартовськ.

В 1974 році, під час роботи зварником в 237 монтажному поїзді, котрий прокладав колію в тайзі, вона познайомилася з Іваном Звоздецьким, який працював арматурником на заводі залізобетонних виробів. Познайомилися в молодіжному гуртожитку, де жили будівельники, а 12 грудня 1974 року відсвяткували весілля. Через рік народилася донечка Вікторія і молодята переїхали на Буковину, в село Кадубівці, на батьківщину чоловікового батька.

Восени 1976 року сім’я переїхала в Заставну, де  Іван став працювати столяром міжколгоспбуду, а вона електрозварником автоколони райспоживспілки. Спочатку жили в найманій квартирі, а пізніше одержали свою. В 1981 році народився син Олександр.

Життя налагодилося, діти стали медиками, дочка Вікторія подарувала бабусі Таї трьох красенів онуків Володимира, Владислава і Дениса. Здавалось би – тільки жити і радіти життю, та розпочалися події на Донбасі, старший внучок пішов служити в національну гвардію, а вона, разом з Іваном і донечкою Вікторією влилася в ряди Заставнівської волонтерської сотні.

Дехто ставить питання: -Чим може допомогти армії одна проста, рядова, як зараз говорять, пересічна людина? Заставнівські волонтери дали своїм прикладом відповідь. –Якщо одна, сама, то мало чим, а якщо в групі, в колективі, то це велика сила, яка може зробити, здавалось би неможливе. Як слабенький прутик у вінику стає силою, так і волонтерська сотня. Але Таїсія  не була тоненьким прутиком, бо прийшла у сотню з сім’єю, і долучалася до всіх заходів, від збору коштів, продукції, агітаційно-пропагандистської роботи, до приготування і відправки на фронт різноманітних домашніх смаколиків.

Вона народилась росіянкою, але всім своїм життям підтверджувала, що стала справжньою  патріотичною, самовідданою українкою.Волонтерство – нелегка праця, та вона завжди була в перших рядах, хто відгукнувся, підтримав, підклав плече під тягар тих проблем, які пов’язані з благодійністю і добро творчістю.

27 років, на шкідливих для здоров’я роботах електрозварника, залишили свій негативний слід. Не зважаючи на недомагання, вона не пропустила жодної, із 44 відправок транспортів із домашніми смаколиками, для воїнів на передовій лінії фронту.

У вересні 2019 року перший інсульт наніс свій підступний удар, та вона вистояла, переборола недугу, як раптом минулого четверга друга атака хвороби звалила її. Родина робила все можливе. Кращі чернівецькі лікарі боролися за її життя, зробили найскладнішу операцію, появилися ледь помітні ознаки одужання, вона поворушила пальцями і відкрила очі… Та це був її останній прощальний погляд на рідних, на цей земний світ, на якому вона залишила свій слід і добру згадку в пам’яті рідні, близьких, друзів та знайомих.

2 серпня, в день пам’яті пророка Іллі, о 17 годині, її серце перестало битися…

Сумуємо за непоправною втратою, співчуваємо родині, молимося  і просимо у Всевишнього, щоби  душа її упокоїлася серед святих, у Божих кращих світах.

 

 



Ви не можете коментувати. Зареєструйтесь

Top