Відео - Вшанування пам’яті видатного буковинця Омеляна Поповича в Заліщиках

 
Напередодні 101-річниці Буковинського віче, яке відбулося 3 листопада 1918 року, в Заліщиках, на міському цвинтарі, делегація із Заставнівщини вшановуючи пам'ять видатного буковинця Поповича Омеляна Олександровича, спільно з представником Заліщицького міськвиконкому, поклала квіти і свічні лампадки на його могилу.
 
Чи знаєте Ви, хто ця ЛЮДИНА і як вона пов’язана з Буковинським віче?
 
Омелян Попович – учитель, організатор шкільництва на Буковині, (Австро-Угорський період), автор багатьох шкільних підручників, письменник, перший президент Буковини (1918рік), народився 18 серпня 1856 року в селі Дорна-Ватра Кимполунгського повіту на Буковині в сім’ї священика. З 1867 року батько «завідуватель парохії» в селі Мосорівка, теперішнього  Заставнівського району. Батько і мати були високоосвіченими людьми, мати закінчила німецьку школу в Чернівцях, але бездоганно володіла і українською мовою. В 1870 році, коли Омеляну було 14 років, його батько помер.
 
У 1873 році він склав іспити і вступив на другий рік навчання до «Чернівецької державної учительської семінарії» яку закінчив у 1877 році. Працював вчителем у різних чернівецьких школах, а з 1890 року інспектором народних шкіл. Продовжуючи батькову літературну діяльність, ще під час навчання в «Чернівецькій німецькій гімназії»  у 1875 році юнак друкує свої перші вірші.
Молодий вчитель поряд з німецькою, основною мовою навчання, вживає рідну, українську мову, прививає дітям любов до своєї мови. В 1877 році вступає до товариства «Руська бесіда», а через рік очолює це товариство. Починаючи з 1885 року, під його редагуванням видається «Бібліотека для молодіжі», яка через 6 років була перейменована в журнал «Ластівка», який видається і сьогодні.
 
З метою покращення навчання дітей, молодий вчитель  розробляє навчальні програми, підручники рідною мовою, розробляє основні положення теорії навчання і виховання, друкує методичні розробки та 5 частин «Читанки для шкіл народних». Найбільшим досягненням О. Поповича є «Український буквар» - рукопис, за який він одержав премію. Цей буквар був написаний етимологічним правописом і виданий у Відні 1884 року, а з 1 вересня цього ж року було запроваджено в буковинських українських школах.
Особистість О. Поповича багатогранна, він знаний учитель, краєвий шкільний інспектор, член краєвої шкільної Ради, довголітній посол до Буковинського Сейму, автор багатьох шкільних підручників, організатор шкільництва на Буковині, який продовжуючи започатковані кроки митрополита Євгена Гакмана, розвиває в місцевих школах навчання рідною мовою.
У вирі Першої світової війни, Буковина стала ареною для двобою між імперіями. Росія підписала таємний договір з Румунією про те, що в разі приєднання останньої на сторону Росії, частина румуномовної  Буковини відійде до Бухареста. Росіяни тричі займали Чернівці, заявляючи, що навічно приєднали ці землі до своїх володінь, але революційний рух в Європі змінив плани завойовників. Спочатку росіяни відступили і австрійці захопили колишні російські володіння (Хотин, Новоселиця, Кельменці, Сокиряни), та революція в Австрії змусила австрійців повернути свої війська додому.
Представники цивілізованої австрійської влади прибувши в Чернівці, передали всю повноту правління місцевому Буковинському Сейму, який 3 листопада скликав у Чернівцях Буковинське віче, де краяни одностайно висловилися за приєднання до матері України. 5 листопада 1918 року був обраний крайовий комітет з числа прогресивних буковинців котрі обрали громадського і політичного діяча, організатора народовладдя Омеляна Поповича першим президентом Буковини.  
 
Однак буковинський уряд проіснував лише шість днів, бо 11 листопада, новий завойовник, королівська Румунія, ввела свої війська на Буковину і урядовці емігрували за Дністер. Спочатку О. Попович проживав у Станіславі, (Івано-Франківськ), а потім у Львові, де обіймав пост віце-президента Української Національної Ради ЗУНР.
 
Омелян Олександрович активно долучився до громадсько-політичного життя Галичини, викладав українську та німецьку мови на приватних курсах учительської семінарії, та
в 1929 році стан здоров'я Омеляна Поповича різко погіршився і останній рік життя жив у Заліщиках у своєї дочки Наталки.
Омелян Попович помер 22 березня 1930 року. У ніч перед похованням група священиків та соратників таємно перебралася з Буковини до Заліщиків через Дністер. Церемонія прощання перетворилась у масовий мітинг проти румунської окупації Буковини. Поховано видатного буковинця на міському кладовищі у Заліщиках поряд з близьким товаришем Осипом Маковеєм.
 
Заставнівська делегація висловила слова щирої вдячності представнику місцевого самоврядування, секретарю Заліщицького міськвиконкому Красій Надії Ярославівні, за збереження і належний догляд за могилами буковинських патріотів.
 
Поділися з друзями

Ви не можете коментувати. Зареєструйтесь

Top